29.06.2006
Доступно на інших мовах:

Аугсбурзьке віросповідання


Передмова до імператора Карла
V.

  • Найнепероможніший імператоре, Цезарю Августе, наймилостивіший Пане! Оскільки Ваша Імператорська Величність скликали імперське зібрання тут в Аугсбурзі із закликом і наполегливим проханням, щоб порадитися стосовно заходів проти турків, того давнього ворога нашого та християнського імені, яким чином, а саме дієво з тривалою допомогою йому протистояти;
  • а також стосовно розбрату в питанні нашої святої віри та християнської релігії порадитися і докласти старань, щоб приязно та ласкаво вислухати,
  • зрозуміти та зважити думки, точки зору та вірування кожного, щоб об'єднати всіх в згоді в одній християнській правді, відкласти все те, що могло неправильно тлумачитися та чинитися обома сторонами щоб усі ми обнялися та пристали до єдиної, правдивої релігії і діяли разом у єдності і в одній спільноті, і Церкві, так як і перебуваємо ми та боремося під одним Христом.
  • І ми, що нижче підписалися, правителі, князі та наші союзники були покликані з цією метою, як і наші правителі, князі та можновладці, виконали наказ і без чванливості можемо сказати, що ми були першими з тих, що прибули сюди2.
  • У зв'язку зі справою щодо віри і згідно з імперським зібранням, Ваша Імператорська Величність також милостиво та щиро попрохали 3, щоб кожен правитель, князь та можновладець представив у письмовій формі німецькою та латинською мовами свої думки, точки зору та вірування, посилаючись на вказані помилки, розбрати та зловживання.
  • Відповідно до цього, після належного обмірковування та обговорення, минулої середи було вирішено, що дотримуючись бажання Вашої Імператорської Величності, ми представляємо нашу справу німецькою та латинською мовами сьогодні (в п'ятницю)4 .
  • Отже, у покірному послухові до Вашої Імператорської Величності, ми пропонуємо та представляємо віросповідання Наших пастирів та вчення наших проповідників, та нашої власної віри, викладаючи як і яким чином, на основі Святого Письма, це проповідується, навчається, дотримується і викладається в наших землях, князівствах, графствах, містах і областях.
  • Якщо інші правителі, князі та можновладці також представлять подібні письмові виклади своїх думок та точок зору латинською та німецькою мовами, ми готові,
  • в послусі до Вашої Імператорської Величності, наш найласкавіший пане, обговорити з Вашою Милістю, ними та їхніми союзниками, наскільки це можна зробити з честю, усі можливі та справедливі шляхи до відновлення єдності. Таким чином, предмети обговорення між нами можуть бути представлені у письмовій формі з обох сторін, щоб можна було їх обговорити приязно та ласкаво, наші відмінності зможуть бути улагодженими, і ми зможемо об'єднатися в одній, правдивій релігії,
  • як і всі ми під одним Христом і повинні боротися за Христа. Все це відповідно до вищезазначеного звернення Вашої Імператорської Величності і відповідно до Божественної правди. Тож ми з великою покірливістю благаємо Всемогутнього Бога і просимо Його зіслати для цього Його Божої ласки. Амінь.
  • Однак, якщо наші панове, друзі та союзники, що представляють правителів, князів і можновладців іншої сторони не погоджуються з таким способом дії, що його має на увазі зібрання Вашої Імператорської Величності, якщо між нами не відбудуться приязні та добродійні переговори, якщо ніяких результатів не буде досягнуто,
  • ми все одно зі свого боку не пропускатимемо жодної нагоди робити все, наскільки то дозволяє Бог і сумління, що може служити справі християнської єдності.
  • Про це, Ваше Імператорська Величносте, наші вищезазначені друзі (правителі, князі та можновладці), і кожна людина християнської віри, що їх хвилюють ці питання, будуть ласкаво та достатньо запевнені із віросповідання, що його ми та наші союзники подаємо.
  • В минулому5 Ваша Імператорська Величність ласкаво дали запевнення правителям, князям і можновладцям імперії, особливо в прилюдних вказівках на зібранні в Шпаєрі 1526 року, що через причини тут зазначені,
  • Ваша Імператорська Величність не були схильними схвалювати рішення у питаннях щодо нашої святої віри, а дбайливо спонукатимете Папу скликати собор.
  • Знову ж таки, за допомогою письмової вказівки на останньому зібранні торік у Шпаєрі правителів, князів та можновладців імперії серед усього іншого було повідомлено і сповіщено
  • віце-королем Вашої Імператорської Величності (Його Королівською Величністю Угорщини та Богемії тощо) і промовцем та призначеними спеціальними уповноваженими Вашої Імператорської Величності, що віце-король Вашої Імператорської Величності, управителі та радники імператорського уряду (разом із відсутніми правителями, князями та представниками можновладців), що зібралися на зібранні скликаному в Регенсбурзі 6, розглянули пропозицію щодо головного собору
  • та визнали, що добре буде такий собор скликати. Оскільки стосунки Вашої Імператорської Величності та Папи покращувалися і розвивалися у доброму, християнському розумінні, то Ваша Імператорська Величність були впевненими, що Папа не відмовляється скликати головний собор,
  • а отже Ваша Імператорська Величність ласкаво запропонували сприяти та здійснювати скликання такого головного собору Папою, разом із Вашою Імператорською Величністю при найпершій нагоді і, щоб цьому не було жодної перепони.
  • Якщо наслідок буде такий, як ми зазначили вище 7, ми пропонуємо в повній покорі, навіть поза тим, що вимагається,
  • взяти участь у такому головному, вільному та християнському соборі, як про те з найвищих і найкращих мотивів попрохали правителі, князі та можновладці на всіх зібраннях імперії, що проводилися за правління Вашої Імператорської Величності. В різні часи ми робили свої урочисті заяви, та відозви стосовно цих найважливіших питань і здійснювали все те законними формою та способом.
  • Цьому ми проголошуємо свою безперервну вірність і ми не змінимо своєї пропозиції у цих чи переговорах (доти, поки ці питання розбрату не будуть нарешті вислуханими, по-приятельськи зваженими, ласкаво вирішеними та приведені до християнської згоди у відповідності до послань Вашої Імператорської Величності), про що ми тут відкрито свідчимо та заявляємо.
  • Це наше віросповідання і віросповідання наших союзників, і воно тут викладене стаття за статтею таким чином.
  •  

     

     

     

    І стаття. Про Бога.

  • Перш за все, ми одностайно того дотримуємося та навчаємо відповідно до ухвали Нікейського Собору 8,
  • що є одна Божественна Сутність, Яка називається, і Яка є правдивим Богом,
  • і що є три особи у цій одній Божественній Сутності, однаково могутніх і однаково вічних: Бог Отець, Бог Син, Бог Святий Дух. Всі троє є однієї Божественної Сутності, вічної, неподільної, необмеженої могутності, мудрості та доброти, один Творець і Охоронець всього видимого і невидимого.
  • І під словом "Особа" не мається на увазі якась частина, якась властивість у чомусь іншому, але те, що в особі існує, як то його використовували отці.
  • Отже, всі єресі, що виникли проти цієї статті, відкидаються, як-от: маніхеян9, які стверджують про те, що є два боги, один - добрий, а один - злий; а також валентиніанів 10 , аріанів 11 , евноміанів12 , магометян13 , та інших до них подібних;
  • а також самосатеністів 14, старих і нових, які вважають, що є лише одна Особа, перекручено стверджують, що інші двоє, Слово та Святий Дух не є обов'язково відмінними Особами, але що Слово означає фізичне слово, а Святий Дух є рухом, спричиненим у творіннях.
  •  

    ІІ стаття. Про прабатьківський гріх.

  • Далі серед нас навчається, що від часу гріхопадіння Адама, всі люди, що народжені природним способом - зачаті та народжені в грісі, тобто всі люди сповнені лихими пожаданнями та нахилами від утроби своїх матерів і не можуть за своєю природою мати правдивий страх Божий, правдиву віру в Бога;
  • більше того, ця хвороба, або ж вроджена вада є правдивим гріхом і засуджує на вічний гнів Божий тих, що не народжені знову через Хрищення та від Духа Святого.
  • Відкинуті у зв'язку з цим пелагіани 15 та інші, котрі заперечують, що прабатьківський гріх є гріхом, і доводять, що природня людина виправдовується своєю власною силою, зневажаючи таким чином страждання і заслуги Христа.
  •  

    ІІІ стаття. Про Сина Божого

  • Також серед нас навчається, що Бог Син стався людиною, народжений від непорочної Діви Марії,
  • і що дві природи, Божественна і людська так неподільно поєднані в одній Особі, що є один Христос, правдивий Бог і правдива людина, що дійсно народився, дійсно страждав, був розп'ятим і помер, і був похований для того,
  • щоб бути жертвою не лише за прабатьківський гріх, але й за всі інші гріхи, і щоб умилостивити Божий гнів.
  • Цей же Самий Христос також зійшов у пекло, і справді на третій день воскрес; після того вознісся на небеса, і сидить праворуч від Бога, щоб повіки царювати і мати володіння над усіма створіннями,
  • щоб через Святого Духа освячувати, очищувати, зміцнювати та втішати всіх, хто вірить в Нього, щоб Він міг обдарувати їх життям, і всякою благодаттю, і благословенням, і щоб Він міг їх оберігати та захищати від диявола та гріха.
  • Цей же Самий Господь Христос прийде відкрито в самому кінці, щоб судити живих і мертвих, і т.д., відповідно до Апостольського Символу Віри.
  •  

    IV стаття. Про виправдання.

  • Також серед нас навчається, що люди не можуть заслужити прощення та виправдання перед Богом своїми власними заслугами, ділами чи обітницями, але що ми одержуємо прощення гріхів, і стаємо праведними перед Богом з благодаті, заради Христа,
  • через віру, коли віримо, що Христос страждав за нас, і що заради Його, наші гріхи прощено, і нам дано праведність, і вічне життя.
  • Тому що Бог вважатиме та зараховуватиме цю віру за праведність, як-то каже Павло в Посланні до римлян 3:21-26 і 4:5.стаття.
  •  

     V стаття. Про священицтво.

  • Щоб ми могли цю віру одержати, Бог запровадив священицтво,
  • тобто Він надав Євангеліє і Таїнства, щоб через них, як через Свої засоби дарувати Святого Духа, Який створює віру, коли і де Він того забажає у тих, що чують Євангеліє, котре навчає,
  • що ми маємо благодатного Бога не через наші власні заслуги, але через заслуги Христові, коли ми віруємо.
  • Засуджені перехрищенці та інші, котрі навчають, що ми одержуємо Святого Духа без зовнішнього Слова Євангелія, своїми власними приготуваннями, роздумами та ділами.
  •  

     VI стаття. Про новий послух.

  • Також серед нас навчається, що така віра повинна приносити добрі плоди та добрі діла і, що нам слід робити добрі діла, як-то заповідав нам Бог, проте ми повинні робити їх заради Бога і не покладати на них нашої віри, щоб таким чином заслужити ласку Божу.
  • Бо ми одержуємо відпущення гріхів і праведність вірою у Христа, як Христос Сам промовляє: "Так і ви, коли зробите все вам наказане, то кажіть: "Ми нікчемні раби"" (Луки 17:10). Те ж саме навчається святими отцями.
  • Бо святий Амвросій каже: "Встановлено це від Бога, що всякий, хто вірує в Христа - буде спасенний і матиме він прощення гріхів не через діла, а однією лише вірою, без заслуги" 16.
  •  

     VII стаття. Про Церкву.

  • Також серед нас навчається, що одна свята Християнська Церква буде і залишатиметься повіки віків. Це - зібрання усіх віруючих, серед яких Євангеліє проповідується у його чистоті і Святі Таїнства відправляються відповідно до Євангелія.
  • Бо ж достатньо для правдивої єдності Християнської Церкви, щоб Євангеліє навчалося згідно з чистим його розумінням і, щоб Таїнства відправлялися відповідно до Божественного Слова.
  • Не є необхідним для правдивої єдності Християнської Церкви, щоби порядки, запроваджені людьми, повсюди одноманітно дотримувалися.
  • Так як каже Павло в Посланні до ефесян 4:4,5: "Одне тіло, один Дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покликання. Один Господь, одна віра, одне хрищення".

     

     VIII стаття. Що таке Церква.

  • Знову ж таки, хоча Християнська Церква, власне кажучи, є нічим іншим, як зібрання усіх віруючих і святих, однак у цьому житті серед побожних залишається багато неправдивих християн, лицемірів, і навіть відкритих грішників.
  • І все ж таки Таїнства є дієвими навіть тоді, коли священики, що їх відправляють, не є благочестивими людьми. Бо ж, як Сам Христос зазначив у Євангелії від Матвія 23:2: "На сидінні Мойсеєвім усілися книжники та фарисеї" і т.д.
  • Відповідно до цього, засуджуються донатисти 17 та інші, що притримуються протилежних поглядів.
  •  

     IX стаття. Про Хрищення.

  • Про Хрищення серед нас навчається, що воно є необхідним і, що через нього пропонується благодать,
  • що також слід христити дітей, тому що вони через таке Хрищення передаються Богові і стають Богоугодними.
  • Через це відкидаються перехрищенці, котрі стверджують про те, що христити дітей не є правильним.
  •  

     X стаття. Про Господню Вечерю.

  • Про Господню Вечерю серед нас навчається, що правдиві тіло та кров Христові дійсно присутні під час Вечері у формі хліба та вина, що розподіляються та приймаються.
  • Протилежні вчення, таким чином, відкидаються.
  •  

    ХІ стаття. Про сповідь.

  • Про сповідь серед нас навчається, що у церкві приватне відпущення гріхів має зберігатися і не слід допускати, щоб воно вийшло з ужитку; однак у сповіді не вимагається перераховувати всіх переступів і гріхів,
  • тому що це - неможливо. Пс. 18:13: "А помилки хто зрозуміє?".
  •  

     ХІІ стаття. Про покликання.

  • Серед нас навчається, що ті, що згрішили після Хрищення всякого часу, коли розкаюються, - отримують прощення гріхів,
  • а Церква не повинна їм відмовляти у відпущенні гріхів.
  • І власне правдиве покаяння складається із цих двох частин: каяття і скорбота,
  • тобто муки сумління через гріх,
  • а іншою є віра, що народжена через Євангеліє і відпущення, котра вірить, що через Христову ласку прощено гріхи, віра, що втішає серце і приносить мир.18
  • Далі мають бути виправлення життя і відмова від гріхів, що є плодами покаяння, як-то каже Іван в Євангелії від Св. Матвія: "Отож, учиніть гідний плід покаяння!".
  • Таким чином, засуджуються ті, котрі навчають, що люди виправдані одного разу не можуть уже впасти в гріх. 19
  • Так само засуджуються новаціани, 20що відмовляють у прощенні гріхів тим, що згрішили після Хрищення.
  • Також засуджуються ті, котрі навчають, що прощення гріхів не відбувається через віру, але через людське власне задоволення.
  •  

    ХІІІ стаття. Про використання Таїнство.

  • Про використання Таїнств серед нас навчається, що Таїнства не були запроваджені, щоб просто бути знаками, за допомогою яких людей можна було розпізнати, як християн, але що вони є знаками і свідоцтвами Божої волі щодо нас, з метою пробудження та зміцнення нашої віри;
  • через це вони потребують віри і використовуються правильно тоді, коли приймаються з вірою і з метою зміцнення віри.
  • [ Вони, отже, засуджують тих, котрі навчають, що Таїнства виправдовують зовнішньою дією, і котрі не навчають, що у використанні Таїнств вимагається віра в те, що гріхи прощено.]
  •  

    XIV стаття. Про церковну владу.

    Про церковну владу серед нас навчається, що ніхто в Церкві не повинен навчати чи проповідувати, а чи здійснювати Таїнства без постійного покликання.

     

    XV стаття. Про церковні порядки.

  • Щодо церковних порядків запроваджених людьми, то серед нас навчається, що того слід дотримуватися, що можна дотриматися без гріха і, що служитиме мирові та доброму порядкові в церкві, сюди ж належать певні свята, храмові дні і таке інше.
  • Однак попри це, проводиться навчання, щоб думка про те, нібито це необхідне для спасіння не була тягарем для сумління.
  • Навіть більше, навчається, що такі порядки і традиції, що запроваджені людьми з метою задобрити Бога та заслужити Його ласку, є протилежними до Євангелія та вчення про віру в Христі;
  • що ж до постригу в монахи та інших традицій стосовно відмінностей в їжі, днях і т.д., якими люди сподіваються заслужити ласку та розрахуватися за гріхи, то вони не мають користі та суперечать Євангелію.
  •  

    XVI стаття. Про поліцію і світський уряд.

  • Про поліцію і світський уряд серед нас навчається, що вся влада в світі та весь установлений уряд і закони були встановлені та запроваджені Богом задля доброго порядку
  • і, що для християн не є гріхом займати урядові посади чи служити князями або ж суддями, схвалювати рішення та виносити вироки відповідно до імператорських та інших існуючих законів, наказувати зловмисників мечем, брати участь у справедливих війнах, служити воїнами, продавати та купувати, приймати належні присяги, володіти майном, перебувати у шлюбі, і т.д.
  • Засуджуються тут перехрищенці, котрі навчають, що все з вищеназваного не є християнським.21
  • Також тут засуджуються ті, котрі навчають, що християнська досконалість потребує залишити дім і домівку, дружину й дитину, і відмовитися від усього того, про що зазначено вище, 22але фактично, правдива досконалість полягає лише в правдивому страхові та справжній вірі в Бога. Бо Євангеліє не навчає зовнішній і тимчасовій, а внутрішній і вічній сутності, і праведності серця,
  • і не відштовхує світської влади, а вимагає, щоб все це дотримувалося, як правдивий лад Божий і, щоб кожен відповідно до свого покликання виявляв християнську любов і справжні добрі діла на своєму місці в житті. Отже, християни зобов'язані підпорядковуватися владі і проявляти послух до її наказів і законів у всьому тому, що може виконуватися без гріха. Проте, коли накази світського уряду не можуть виконуватися без гріха, нам слід радше слухатися Бога, ніж людей (Дії 5:29).
  •  

     XVII стаття. Про Христове повернення для суду.

  • Також серед нас навчається, що наш Господь, Ісус Христос, повернеться останнього дня для суду
  • і воскресить усіх мертвих, щоб дати вічне життя і вічну радість віруючим і вибраним,
  • однак безбожних і диявола з демонами засудити до пекла та до вічної кари.
  • Відхилено, отже перехрищенців, котрі навчають, що диявол і засуджені люди не страждатимуть од вічного болю та муки.
  • Також відхилені деякі юдейські точки зору, котрі з'являються навіть нині і навчають, що перед воскресінням мертвих, святі і побожні люди заволодіють світовим царством, а безбожні будуть винищені.
  •  

    XVIII стаття. Про свободу волі.

  • Про свободу волі навчається, що людина володіє до певної міри волею, яка дає їй змогу жити показним пристойним життям і здійснювати вибір, що охоплюється розумом;
  • однак без ласки, допомоги та діяльності Святого Духа сама людина не спроможна ставати прийнятною для Бога, щиро Бога боятися, а чи вірити в Нього, або ж викидати вроджені лихі пожадливості зі свого серця,
  • проте це здійснюється через Святого Духа, Який дається через Слово Боже, бо Павло каже у Першому посланні до коринтян 2:14: "А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа."
  • Для очевидності, що ці слова не є новизною, тут наводяться слова святого Августина про свободу волі з його третьої книги "Гіпогностикон" 23: "Ми погоджуємося, що всі люди мають свободу волі, тому що всі вони мають природній вроджений глузд і розум, однак це не дає їм змоги діяти в питаннях стосовно Бога (таких як любов до Бога від цілого серця чи страх перед Ним), тому що лише в показних ділах цього життя вони можуть мати свободу вибирати між добром і злом.
  • Під "добром" я маю на увазі те, до чого вони спроможні за своєю природою, як-от: працювати на полі чи ні, їсти, пити, відвідати чи ні приятеля, одягатися чи ні, будувати, одружуватися, займатися торгівлею, або ж робити все те, що може бути добрим і прибутковим.
  • Нічого з цього, усе це не існує без Бога, проте все є від Нього та через Нього. І, навпаки, за своїм власним вибором людина також може виношувати зло, як-от: ставати навколішки перед ідолом, здійснювати вбивство тощо." 24
  •  

    ХІХ стаття. Про причину гріха.

    Про причину гріха серед нас навчається, що хоча всемогутній Бог створив і все ще зберігає природу, все ж діє спотворена воля гріха у всіх лихих людях і боговідступниках, яка також є волею диявола та всіх безбожників; як тільки Бог відбирає Свою підтримку, воля відвертається від Бога до зла, як то про все те каже Христос в Євангелії від святого Івана 8:44: "Як (диявол - прим. перекладача) говорить неправду, то говорить зо свого."

     

    ХХ стаття. Про віру та добрі діла.

  • Наших учителів було неправдиво звинувачено в тому, що вони забороняють добрі діла.
  • Їхні писання про десять Заповідей, а також інші писання засвідчують, що вони дали добрі й корисні поради та настанови щодо правдивого християнського стану та діл.
  • Про це мало навчалося раніше, коли більша частина проповідей стосувалася дитячих та марних справ, як-от: чотки, шанування святих, чернецтво, ходіння на прощу, установлені пости, святі дні, братства і т.д. 25
  • Наші опоненти вже більше не вихваляють цих марних діл, як то вони робили, і нині вони також навчилися говорити про віру, про яку вони взагалі в минувшину не проповідували.
  • Зараз вони не навчають, що ми виправдовуємося перед Богом лише своїми ділами, але додають віру в Христа
  • і кажуть, що віра та діла роблять нас праведними перед Богом;
  • така мова може запропонувати трохи більше втіхи, аніж те, коли людину вчили покладатися лише на діла.
  • Оскільки вченням про віру, котре є головною складовою християнського життя, нехтувалося так довго (що всі мають визнати), у той час, коли нічого окрім цих діл не проповідувалося, то серед нас проводилося ось таке навчання:
  • Ми починаємо своє навчання, що наші діла не можуть нас примирити з Богом чи придбати Його ласку, бо це відбувається лише через віру, тобто, коли ми віримо, що наші гріхи прощено заради Христа, Який Один є Посередником, щоб примирити нас з Отцем (1 Тим.2:5).
  • Хто ж помилково вважає, що він може досягнути ЦЬОГО ділами, або ж, що він може заслужити благодать, то він зневажає Христа і шукає своєї власної дороги до Бога, проти Євангелія.
  • Це вчення про віру просто і ясно обговорюється Павлом у багатьох місцях, особливо в Ефесян 2:8,9: "Бо спасенні ви благодаттю через віру, а не від діл, щоб ніхто не хвалився" і т.д.
  • Те, що тут не представлено нового тлумачення може бути доведеним з Августина,
  • котрий старанно обговорює ці питання і навчає тому ж, а саме, що ми одержуємо благодать і виправдовуємося перед Богом через віру в Христа, а не через діла. Ціла його книга "Про Дух і Букву" 26 про це засвідчує.
  • [I Амвросій, у своїй "De Vocatione Genitum" каже таке: "Викуплення кров'ю Христовою мало означало б, ані перевага людських діл не витіснялася б Божою милістю, якби виправдання, яке здійснюється через благодать було б зв'язане з попередніми заслугами, тобто наче якби воно не було б, безкоштовним даром того, хто жертвує, а було б винагородою того, хто працює".]
  • Хоча це вчення утримується у великій зневазі серед невипробуваних людей, все ж таки виясняється, що слабкі та нажахані сумління виявляють його найвтішнішим і найблаготворнішим. Сумління не може досягнути спокою і миру через діла, а лише через віру, тобто, коли воно впевнене і знає, що заради Христа воно має милостивого Бога,
  • як то каже Павло в посланні до Римлян 5:1: "Отож, виправдавшись вірою, майте мир з Богом."
  • [Цю всю доктрину треба пов'язувати з протиборством нажаханого сумління; як і не можна її зрозуміти без такого протиборства.
  • Отже, неосвідчені та нечестиві люди зле судять про цю справу, коли їм видається, що християнська праведність є нічим іншим, як світською та філософською праведністю.]
  • Раніше цієї втіхи не чути було в проповідуванні, а бідні сумління приводилися до покладання на свої власні зусилля, і зобов'язувалися до різних видів діл.
  • Дехто відводився своїм сумлінням у монастирі в надії, що вони можуть заслужити благодать через чернече життя.
  • Інші винаходили інші діла з метою заробити благодать і досягнути відпущення гріхів. Багато хто з них виявив, що такими засобами вони не здобували миру.
  • Отже, було необхідним проповідувати це вчення про віру в Христа і дбайливо використовувати його для того, щоб люди могли знати, що благодать Божа надається без заслуг, лише через віру.
  • Також ми навчаємо, що мова йде не про ту віру, що її мають навіть диявол і безбожні27 , що також вірять в історію Христових страждань і Його воскресіння з мертвих, але ми маємо на увазі таку правдиву віру, що уповає на те, що ми одержуємо благодать і прощення через Христа.
  • Кожен, хто знає, що в Христі він має милосердного Бога, по правді знає Бога, до Нього звертається, і він - не без Бога, як язичник.
  • Бо диявол і безбожники не вірять у цю статтю про прощення гріхів. Тому вони і перебувають у ворожнечі з Богом, вони не можуть до Нього звертатися, і не мають надії на одержання від Нього добра, отже, як щойно було зазначено, Святе Письмо говорить про віру, проте під нею не має на увазі такого особливого знання, що його мають диявол та безбожники. Послання до євреїв 11:1 навчає нас про віру таким чином, щоб пояснити, що віра не є просто знанням про історичні події, але впевненістю у Богові та у сповненні Його обітниць.
  • Августин28 також нагадує нам, що слово "віра" в Святому Письмі слід розуміти, як таке, що означає впевненість у Богові, гарантію того, що Бог до нас є милосердним, а не просто як таке знання про історичні події, котрим також володіє диявол.
  • Також серед нас навчається, що добрі діла повинні та мусять робитися, але що нам не слід на них покладатися для того, щоб заробити благодать, але що ми можемо чинити Божу волю і прославляти Його.
  • Лише віра охоплює благодать і прощення гріхів.
  • Коли через віру дається Святого Духа, то серце рухається робити добрі діла.
  • [Бо Амвросій каже: "Віра є матір'ю та правильних учинків."]
  • Доки в серці нема Святого Духа, то воно надто слабке.
  • Навіть більше, воно перебуває у владі диявола, що приводить багатьох бідолашних людських створінь до багатьох гріхів.
  • Ми бачимо це у філософів, котрі намагалися вести шанобливе і непорочне життя. Їм цього не вдалося здійснити, а натомість вони впадали в багато великих і неприхованих гріхів.
  • Ось що трапляється тоді, коли людина не має правдивої віри та Святого Духа і керує собою лише своєю власною людською силою.
  • Таким чином, це вчення стосовно віри не може звинувачуватися в забороні добрих діл, але радше його слід похвалити за те, що воно вчить добрі діла робити і за пропоновану допомогу в тому, як вони можуть робитися.
  • Бо без віри і без Христа, людська природа і людська сила є надто слабкими, щоб робити добрі діла,
  • звертатися до Бога, мати терпіння в стражданні, любити свого ближнього, дбайливо займатися покликаннями, що заповідаються, виявляти покору, уникати лихих пожадливостей тощо.
  • [І таким чином, коли немає віри в Бога та довіри до Нього, усі види лихих пожадань та людські винаходи панують у серці.]
  • Такі великі та щирі діла не можуть бути зробленими без допомоги Христа, як то Він Сам каже в Євангелії від святого Івана 15:5: "Без Мене нічого не можете чинити ви."
  •  

    ХХІ стаття. Про шанування святих.

  • Про шанування святих серед нас навчається, що слід згадувати, щоб наша віра зміцнювалася, коли ми бачимо, яку благодать вони одержали і як вони підтримувалися вірою, а також їхні добрі діла мають бути прикладом для нас, кожного з нас у його покликанні; як і Його Імператорська Величність може наслідувати приклад Давида, проводячи війну проти турків; бо ж обоє вони мають царський обов'язок, що вимагає оборони та захисту їхніх підлеглих.
  • Однак зі Святого Письма не можна довести, що нам слід закликати святих, а чи звертатися до них за допомогою. "Один бо є Бог, і один Посередник між Богом та людьми, - людина Ісус Христос," (1 Тим. 2:5), Котрий є єдиним Спасителем, єдиним Первосвящеником, єдиним Джерелом благодаті і Посередником перед Богом (Рим.8:34).
  • Він Один обіцяв вислухати наші молитви. Навіть більше, відповідно до Святого Письма найвищою формою Богослужіння є цього ж самого Ісуса Христа щиро шукати та закликати Його Ймення в усіх потребах та проханнях
  • "А коли хто згрішить, то маємо заступника перед Отцем, - Ісуса Христа, Праведного" (1 Ів.2:1).
  •  

  • Це просто підсумок учень, що проповідуються та навчаються в наших церквах для належної християнської настанови та втіхи сумління та для вдосконалення віруючих. Звичайно, нам не слід бажати піддавати смертельній небезпеці перед Богом власні душі та сумління, зловживаючи Його Ім'ям чи Словом, як і не слід нам передавати нашим дітям і нащадкам іншого вчення окрім того, що узгоджується із чистим Словом Божим і християнською правдою. Оскільки це вчення грунтується ясно на Святому Письмі, і не суперечить та не противиться всесвітній Християнській Церкві, і навіть Римській Церкві (наскільки це зазначено в писаннях святих отців), 29 то ми гадаємо також, що наші опоненти не можуть не погодитися з нами у статтях, викладених вище. Отже ті, що насмілюються відкидати, уникати та відділятися від наших церков наче від єретиків, діють недобре і квапливо проти всієї християнської єдності та любові, і роблять так без жодної грунтовної основи Божої заповіді чи Святого Письма.
  • Полеміка і чвари стосуються в основному деяких традицій і зловживань. Тож, через те, що в головних статтях немає нічого необгрунтованого чи хибного, і оскільки, це наше віросповідання є побожним і християнським, єпископи з усією справедливістю мають проявляти терпимість, навіть якби в нас була деяка хибність щодо традицій, хоча ми сподіваємось запропонувати тверді обгрунтування і причини, чому ми змінили деякі традиції і виправили певні зловживання.
  • [Хоча серед нас старанно дотримуються старовинні обряди.
  • Фальшивим і злісним є твердження про те, що всі стародавні церемонії та все старовинне в наших церквах заборонене.
  • Проте були звичайні нарікання про те, що деякі зловживання були пов'язаними зі звичайними обрядами. Останні, наскільки то можна було схвалити з добрим сумлінням, були до певної міри виправлені.]
  •  

     

  • Латинською мовою: у творах будь-якої сторони.
  • Правитель Йоган Саксонський і ляндграф Филип Гесенський прибули до Аугсбургу перед імператором.
  • На формальному відкритті зібрання 20 червня 1530 року.
  • В останню мить представлення було відкладеним з п'ятниці (24 червня) на суботу (25 червня).
  • Латинською мовою також: не лише одноразово, а багато разів.
  • Зібрання 1527 року в Регенсбурзі було малочисельним і великих результатів не принесло.
  • Латинською мовою: якщо наслідок буде таким, що ці відмінності між нами та іншою стороною не будуть по-товариськи влагодженими.
  • Нікейський Символ віри.
  • Релігія, що мала за основу перський дуалізм поєднаний з християнськими та іншими елементами, заснована в третьому столітті Манієм і названа в честь нього. Албігензіани наприкінці Середніх Віків дотримувалися подібних поглядів.
  • Гностики другого століття, що називалися в честь Валентинія.
  • Послідовники Арія, що були засуджені 325 року Нікейському Соборі, і які притримувалися тієї точки зору, що Син був створеним і був іншої "сутності", ніж Отець.
  • Послідовники Евномія, радикального аріянина кінця четвертого століття.
  • Реформатори часто ставилися до магометян, як антитринітаріанської єресі.
  • Послідовники Павла Самосатанського, котрий в третьому столітті навчав, що Ісус був людиною, глибоко обдарованою Духом. "Новосамосатеністи" були антитринітаріанськими спірітуалістами шістнадцятого століття.
  • Послідовники Пелагія, які на початку п'ятого століття навчали, що людина за своєю природою не є гріховною, і може спастися дією своєї власної волі при допомозі Божої благодаті.
  • Амвросій "Перше послання до коринтян" 1:4.
  • Ригористи четвертого століття, які заперечували дійсність священицької праці тих, що здійснили відступництво під час переслідувань.
  • Латинський текст проводить різкішу відмінність від римо-католицького Таїнства покаяння.
  • Наприклад, таким було вчення Ганса Денка.
  • Ригористи в Римі третього століття, котрі заперечували повернення до безгріховного стану навіть після покаяння тим людям, що були винними в смертних гріхах.
  • Власне, перехрищенці відрізнялися один від одного у своєму ставленні щодо держави, шлюбу і господарського життя, але деякі з них мали щодо цього негативне ставлення, про що тут і говориться.
  • Деякі перехрищенці ставилися до монастицизму як до "стану досконалості".
  • Hypomnesticon contra Pelagianos et Coelestianos, III, 4, 5. Вважається, що ця праця належить Августинові.
  • Перші варіанти тут додавали: "Заперечуються ті, котрі навчають, що ми можемо дотримуватися Десяти Заповідей Божих без Його благодаті та Святого Духа. Бо хоча ми за природою здатні здійснювати зовнішні дії, що узгоджуються із Заповідями, ми не здатні у своїх серцях виконувати те, що від нас Заповіді в першу чергу вимагають, а саме, правдиво боятися, любити та вірити в Бога тощо".
  • Товариства парафіян для проведення спільних молитов, молитовних роздумів та добрих діл.
  • "Дух і Буква", ХІХ, 34.
  • Пор. Як.2:19.
  • "Проповіді на тему послання Івана...", Х, 2.
  • Отці давньої церкви на Заході.
  • Евангельская Реформатская Семинария Украины

    • Лекции квалифицированных зарубежных преподавателей;
    • Требования, которые соответствуют западным семинарским стандартам;
    • Адаптированность лекционных и печатных материалов к нашей культуре;
    • Реалистичный учебный график;
    • Тесное сотрудничество между студентами и местными преподавателями.

    Цей матеріал ще не обговорювався.