25.07.2016
Скачати в інших форматах:

А.Н. Хендрікс

Церковні служіння

2. Пастор

2.1. Пастор на кафедрі

 

В цій частині я хочу торкнутися питання, яке нещодавно знову стало актуальним. Чим є служіння пастора за кафедрою? Чи може він все ще сказати: «Я проповідую вам Слово Боже»? Чи можемо ми все ще стверджувати: служіння Слова в зібранні громади носить офіційний характер; воно звернене до громади з Божим авторитетом; служитель передає Слово в Ім’я Господнє?

 

 

Голос Реформації

 

Про те, як реформатори розглядали служіння проповідника, можна найкраще дізнатися з Другого Гельветичного віровизнання, яке було укладене в 1562 році Буллінгером та пізніше прийняте майже у всіх швейцарських церквах. У статті 1 сказано: «Тому ми віримо, що коли це Слово Боже проповідується в церкві законно покликаними проповідниками, тоді звіщається саме Слово Боже та приймається віруючими; ніякого іншого Слова Божого не потрібно вигадувати і не потрібно прагнути з небес». Там же можна прочитати знамените формулювання: «Проповідь Слова Божого є Слово Боже». Крім цього, у статті 18 написано так: «Справді, Бог міг Своєю силою, без застосування жодних засобів, зібрати Собі церкву. Однак Він вважав за краще мати справу з церквою через служіння людей. Тому служителі мають вважатися не просто служителями як такими, але Божими служителями, адже Бог здійснює через них спасіння людей». В цьому можна побачити посилання, з-поміж іншого, і на слова Господа, Який сказав: «Хто приймає Мого посланця, той приймає Мене; хто ж приймає Мене, той приймає Того, Хто послав Мене!» (Ів. 13:20).

 

У цьому віровизнанні стверджується те, про що наполегливо навчали реформатори шістнадцятого століття. Мартін Буцер, реформатор Страсбурга, підкреслював Божественне покликання служителів. З самого початку він вказував на уривок з Послання до римлян (10:15): «І як будуть проповідувати, коли не будуть послані?» Пастор служить не власною владою, а виступає як представник («легат») Христа. Коли служитель проповідує згідно із Словом Христа, ми повинні сприймати його слова і вчення як «Господню мову та вчення». У своїй книзі «Про істинне душеопікунство» реформатор вказує, що віруючим належить говорити так: «Я буду слухати цих служителів, як Його Самого; а їхні слова та дії на цьому служінні сприйматиму не як їхні слова та дії, але як слова та дії мого Господа Ісуса Христа, якщо вони промовляються та здійснюються відповідно до заповіді Господа».

 

Те ж саме говорить і Жан Кальвін. Він також розпочинає з Божого покликання. В силу цього покликання постає саме служіння пасторів, вони посилаються Господом та вважаються Його представниками («Коментарі до Гал. 4:14»). Вони – Його посланці. Їхнього голосу слід слухатися так, ніби це Його голос («Коментарі до 2-го Кор. 6:1»). Бог обирає деяких людей, «щоб вони були Його послами у світі, щоб вони пояснювали Його приховану волю, – коротше кажучи, щоб вони представляли Його Особу» («Настанови», IV,3,1). Йому було угодно «освятити вуста та язик людей на служіння Собі, щоб у них лунав Його голос» («Настанови», IV,1,5). Служіння вчителів «не можна було піднести більше, ніж Він це зробив Своїми словами, записаними в Євангелії від Луки, 10:16: “Хто слухає вас Мене слухає, хто ж погорджує вами погорджує Мною”» («Настанови», IV,3,3).

 

Те, що реформатори стверджували щодо праці пастора за кафедрою, не означає тотожності між проповіддю та Писанням. Вони лише намагались виразити те, що залучення людей не позбавляє Слова його сили. «Йдеться про те, що ми знаємо: в проповіді до нас звертається Сам Бог».

 

 

Служіння слуг

 

Не можна стверджувати, що лише апостоли «проповідували» та «проголошували» Євангеліє.

Павло закликає Тимофія: «Проповідуй Слово!» (2-е Тим. 4:2). В грецькому оригіналі тут вживається дієслово «kèrussein», яке в інших місцях позначає проповідь апостолів (порів.: Матв. 10:7; Марка 16:15; Дії 10:42; 20:25). Павло згадує про деяких проповідників Христа, що проповідують (kèrussousin) із доброї волі (Филип. 1:15). Також «служіння примирення» не було доручене винятково апостолам. В Другому посланні до коринтян, 5:18–19, Павло вживає слово «нам». Очевидно, що під цим словом апостол має на увазі не лише себе, але й інших (порів.: 2-е Кор. 1:1). Ефеським пресвітерам він каже, що не втрачав нагоди звіщати «усю волю Божу» (Дії 20:27), та очікує, що інші будуть наслідувати його приклад. В Посланні до євреїв, 13:7, ми читаємо про «наставників», які «говорили Слово Боже» громаді.

 

З огляду на вчення ранніх реформаторів, реформатські церкви на підставі цих уривків з Писання розглядали проповідь Слова як доручення, яке є нагальним й досі. При цьому важливе значення мало й те, що проповідь розглядалася як засіб благодаті.

 

Павло написав в Посланні до римлян, 10:14: «А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника?» А в Першому посланні до Коринтян, 1:21, він каже, що «Богові вгодно було спасти віруючих через дурість проповіді».

 

Проповідь Слова – це засіб, через який Святий Дух запалює в нас віру. Тому в зібранні громади знову й знову має лунати проповідь. З огляду на цю функцію проповіді Кальвін писав: «В Ісусі Бог дав повноту життя, щоб через цей засіб розділити з нами те, що належить Йому. І як Бог дав у Ісусі повноту життя, щоб через цей засіб ми отримали те, що належить Йому, – так само Бог дав і Своє Слово як інструмент, через який Він передає нам Ісуса Христа з усіма Його дарами».

 

Служіння Словом у зібранні громади повинно здійснюватися саме як служіння слуг. Яким би мудрим не був пастор, він виступає не як мудрець і тим більше не як професіонал. Пастор виступає з кафедри саме як служитель, як людина, покликана на служіння Самим Богом. Бог хоче, щоб Його Слово звіщалось (2-е Тим. 4:2). Святий Дух хоче спасати через проповідь тих, хто вірує (1-е Кор. 1:21). Примирення має відбуватися як «служіння» (2-е Кор. 5:18).

 

Використовуючи людей, Бог цим самим наділяє їх великою честю (порів.: Євр. 5:4) і для цього виливає на них Свої дари (порів.: 1-е Тим. 4:14; 2-е Тим. 2:2). До цього залучена і громада. Вона помічає дари (порів.: Дії 6:3) та обирає на служіння (порів.: Дії 6:5). Так оприявнюється Божий вибір. Той, хто служить Словом, може знати, що він покликаний до цього Самим Богом.

 

Пастор стоїть на кафедрі завдяки цьому Божому покликанню. Він – посланець Христа (порів.: 2-е Кор. 5:20). Він представляє Того, хто послав його. Саме це Боже покликання дозволило реформаторам стверджувати, що слова «хто слухає вас Мене слухає, хто ж погорджує вами погорджує Мною» стосуються також служителів.

 

Водночас реформатори – на відміну від римо-католиків – повністю пов’язували це представництво зі Словом. Як казав Кальвін, тільки коли пастирі проповідують Слово, вони є «Божими вустами» та «заступниками Христа».

 

Стосовно церковних служителів, згадки про яких зустрічаються в Писанні, реформатор писав: «Якщо ми розглянемо їх усіх по порядку, то побачимо, що вони наділені владою навчати чи відповідати не інакше, як в Ім’я Господнє та через Його Слово. Тому що коли вони були покликані на служіння, їм було одночасно наказано нічого не чинити від себе, а говорити тільки від Нього» («Настанови» IV,8,2).

 

Бог каже Єремії: «Будеш говорити їм усе, що Я накажу тобі» (Єр. 1:17). А також: «…як здобудеш дорогоцінне з нікчемного, будеш як уста Мої» (Єр. 15:19).

 

В цьому полягає «magna charta» (велика честь і великий обов’язок) для кожного церковного служителя, зокрема і для пастора на кафедрі. Слово Боже має «виконатись» (Кол. 1:25). Слово Боже має «говоритись» (Євр. 13:7). Коли проповідник правильно звіщає це Слово, тоді відбувається те, про що сказано в Другому Гельветичному віровизнанні: проповідь Слова Божого є Словом Божим, і тоді громада має прийняти проповідуване Слово «не як слово людське, але як правдиво то є Слово Боже» (1 Сол. 2:13).

 

Форма рукопокладення служителів Слова, що міститься в Реформатській церковній книзі, остерігає громаду: «Не забувайте, що Сам Бог звертається через пастора до вас. Тому радо приймайте ті слова, які він промовляє у відповідності з Писанням. Приймайте цього служителя з відрадою, бо, як сказано у Рим. 10:15, гарними є ноги благовісників миру». Пастор на кафедрі виступає не як експерт чи професіонал. Також не як слухач серед слухачів. Він виступає як церковний служитель, як людина, покликана до цієї праці Самим Богом, як Божий посланець.

 

Павло так пише про себе та його співпрацівників у проповіді Євангелія: «Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом!» (2-е Кор. 5:20). «Замість Христа» можна ще розуміти як «від Імені Христа», «заради Христа». Апостол і його співпрацівники – посланці Божі, які повинні проповідувати здійснене у Христі примирення. Хто зустрічає їх, зустрічає Самого Бога. Це очевидно з того, що Павло каже далі про них. Слово «ніби», вжите в українському перекладі, не зовсім добре передає думку апостола. Краще перекласти: «так що Бог благає через нас…». Павло хоче підкреслити, що у проповідниках коринтяни мають справу із Самим Богом, тобто Сам Бог звертається до них у проповіді.

 

 

Проповідь, сповнена авторитету

 

З викладеного вище зрозуміло, що пастор на кафедрі – це не «слухач серед слухачів» і не помічник у читанні Біблії, а покликаний церковний служитель, посланець Христа. Чи означає це також, що проповідь лунає до громади з Божественним авторитетом, а служитель промовляє Слово Іменем Господнім?

 

Ця думка висувалося давно. Лютеру належить вираз: «Hic dixit Dominus. Це сказав Господь. І знову я був у проповіді апостолом і пророком Ісуса Христа. Хто не може сказати цього про свою проповідь, тому краще припинити проповідувати, бо своїм невірством він злословить Бога». А Буцер сказав: «У служителях, даних Христом, та у служінні, яке вони звершують, ми повинні захоплюватися Самим Христом як єдиним Спасителем, Учителем, Наставником і Первосвящеником: Його слухати, Його приймати та Його триматися». Кальвін писав так: «У проповіді ми повинні розпізнати слова Самого Бога, які виголошені з Його престолу, записані у книзі життя та утверджені в небесах – певно і надійно» («Настанови», IV,11,1).

 

Із цих виразних тверджень реформаторів про проповідування стає очевидним їхнє переконання: у зібранні Своєї громади Христос зробить так, щоб Його голос було чути, і для цього Він використає Своїх посланців. Пастор служить для того, щоб Христос звернувся до Свого народу. Пастора названо служителем Слова. Це означає, що пастор має усвідомлювати: «Я мушу приходити зі Словом Того, Хто послав мене. Що Христос у цьому уривку Писання каже до Своєї церкви? Як мені передати та сформулювати Його вістку, щоб громада почула в ній голос Великого Пастиря?»

 

Завдання пастора – більше ніж просто допомога в читанні Біблії. Він не просто пояснює або проливає світло. Проповідь – це не просто допомога для розуміння Писання. Вона служить для того, щоб бути посланням, вісткою від Імені Самого Христа. Громада збирається не для того, щоб слухати захоплюючі історії, а для того, щоб почути Слово Христа, яке Він передає їй через служіння Свого посланця.

 

Я усвідомлюю: з кафедри може лунати і щось недоречне. Пастори можуть пропагувати власні погляди або висловлювати сумнівні думки. Сказане у Другому Гельветичному віровизнанні («Проповідь Слова Божого є Слово Боже») можна застосувати не до кожної проповіді. Невипадково реформатори знову й знову наголошували на тому, що церковне служіння здійснюється саме як служіння слуг. Проповідник не стає «вустами Христа» автоматично. Він має зважати на «magna charta» з Книги Єремії, 15:19. Але коли він служить Словом, коли він приносить Слово, тоді справджується те, що проповідь Слова Божого є Словом Божим. Тоді з кафедри лунає справді авторитетне послання, тоді Христос піднімає Свій скіпетр над громадою і справджується те, що ми (разом з реформаторами) сповідуємо щодо проповідування у Недільному дні 31 Гейдельберзького катехізису.

 

Ми також мусимо продовжувати стверджувати, що служитель Слова говорить в Ім’я Господнє. Вираз «в Ім’я Господнє» має у Новому Заповіті широке смислове наповнення. Зокрема, це може означати «за дорученням Господа» (порів.: 2-е Сол. 3:6), «посилаючись на Господа» (порів.: Ів. 16:26), «у покорі Господу» (порів.: Матв. 18:20), «силою Господа» (порів.: Дії 4:7) і «владою Господа» (порів.: Ів. 5:43).

 

Усі ці значення є актуальними, коли ми говоримо, що служитель говорить «в Ім’я Господнє». На кафедрі він знаходиться як посланець Христа, в Його Ім’я: за Його дорученням, Його силою та Його владою. Водночас важливим є і те, що він здійснює своє служіння там «у покорі» Господу. Він повинен з вірністю виконувати свій труд. Якщо він робить це, тоді він говорить Слово «в Ім’я Господнє».

 


Евангельская Реформатская Семинария Украины

  • Лекции квалифицированных зарубежных преподавателей;
  • Требования, которые соответствуют западным семинарским стандартам;
  • Адаптированность лекционных и печатных материалов к нашей культуре;
  • Реалистичный учебный график;
  • Тесное сотрудничество между студентами и местными преподавателями.

Цей матеріал ще не обговорювався.